Надійка Гербіш "Теплі історії до кави"

Надійка Гербіш "Теплі історії до кави"

Дубищенська бібліотека-філія презентувала книжкову виставку " Цікаві історії до кави".

Діюча виставка 

 

Коли тобі до рук потрапляє нова книга, завжди хочеться її понюхати:-) Так-так, не дивуйтесь, мені здається так роблять багато поціновувачів читання. Дивно, але ця книга має незвичний типографський запах. Що це? Скоріш, за все - так пахне кава в Збаражі. В цій книзі все таке кавове. І фото, і колір тексту, і шрифт, і звісно історії. 

В кожної з нас є десятки своїх  історій, про які приємно згадувати... Але не кожна із нас має хист смачно це приготувати і подати людям. 

Мені приємно було слідкувати за тим, що кожна тепла  історія втілює  закоханість  у чоловіка. 

 Ось така вона, сучасна українська література, до того ж смачна і запашна:-)

 

Нещодавно до бібліотеки с.Дубище  надійшла книга Надійки Гербіш " Теплі історії до кави".

                                                         

    Серія: Теплі історії, Видавництво: Брайт Букс, 2012 р.            

 У цій книжці зібрані історії про почуття й настрої, сумніви й рішення, далеку дорогу й затишний дім, чужі міста й близьких людей, солодкий шоколад і терпкувато-гірку каву. У них немає однозначних висновків і незмінних рецептів, а є пошуки та віра в імпровізацію. Є любов і сміливість, крихта суму й багато радості, чимало мрій і не менше спогадів. Герої цих історій — прості жителі звичайних містечок, загублені, знайдені, закохані, замислені, умільці надихати й такі, що за клапоть натхнення готові поділитися останньою філіжанкою кави — хоча, що тут казати, вони готові ділитися своєю кавою й просто так. Вони щирі й справжні: пестять своїх котів, їздять на велосипедах, приймають гостей, печуть пиріжки й відсилають листівки, слухають вуличних музикантів і малюють маршрути на поторсаних картах. А ще у кожного з них є старі, улюблені горнятки, на дні яких і збереглися ці історії.

Українська вишивка - етнічний бренд,  перевірений історією

Напевно, сьогодні переважна більшість українців має у своєму гардеробі вишиванку. Але чи всі ми задумувалися про ідейне й смислове навантаження орнаментів, зображених на улюбленому одязі?
Бібліотекас.Дубище  спробувала розібратися з основними різновидами українських автентичних візерунків та зазирнемо у світ найпоширеніших серед наших пращурів кольорів, використовуваних в оздобленні. Це буде цікавезна подорож в історію українського етнічного бренду – вишивки.

Провідним ескурсоводов у світ вишивки ,стала жителька с.Дубище Лебідь Марія Іванівна.

                                                           Лебідь Марія Іванівна

                                        Виставка виробів " У вишиванках ,і край,і рід"

 

Історія української вишивки

Цікаво, що перші вишивки на території України з'явилися ще за скіфів. Археологічні розкопки підтверджують, що знайдені на Черкащині фігурки чоловіків, створені ще у VI столітті, в своєму оздобленні мають не тільки структурні особливості українського одягу XVIII-XIX століть, а й елементи давнього орнаменту. Про той же орнамент розповідав і арабський мандрівник у своїх описах русів, які датуються Х століттям. Тому варто схилитися перед цим феноменом, що пройшов через стільки століть і повернувся до сучасних жителів нашої Неньки.
Вишивка - це і оздоблення одягу, і весільні рушники, і елементи, покликані прикрасити оселю: скатертини, фіранки, покривала тощо. 

Перш за все варто зазначити, що більшість мотивів для орнаменту українцям подарувала сама матінка-природа. Але тим, що всю природу зобразити за допомогою голки і нитки неможливо, визначають основні інтерпретації візерунків, які містять той чи інший елемент з широким смисловим навантаженням. Перш за все це  геометричний (Гуцульщина, Поділля, Полтава) та рослинний (Буковина, Волинь, Поділля, Побужжя) орнаменти.
У зразках, створених переважно майстринями Північної Буковини, зустрічаються зображення людей і тварин (зооморфний та антропоморфний види). Хоча така регіональна прив’язка не є остаточною: відомо, що по всій території України були розповсюджені весільні рушники з вишитими птахами і навіть символічно зображеними молодятами.
Значно пізніше, з налагодженням комунікації між регіонами і розвитком торгівлі, народився комбінований орнамент, який поєднує всі традиційні види в одне ціле. Він, до речі, є дуже поширеним у роботах сучасних майстрів.
  Найпоширеніші та найбільш шановані давніми українцями кольори – червоний та чорний. Вони вважалися магічними. Червоний свідчив про життєдайну енергію сонця, кохання, радість землі. Чорний – в жодному разі не колір смерті чи жалоби, як ми звикли вважати, швидше навпаки: пращури наділяли його магією життєвої сили рідної землі, він уособлював безліч таємних знаків і закликів до родючого ґрунту, що забезпечував урожай і достаток.
Відповідно, дослідники вважають, що білий колір символізує світло і високодуховність, синій – холод і воду (є дуже часто антиподом червоному), жовтий – відображає свободу і щастя. Щодо зеленого кольору, то він є найулюбленішим серед українців після чорного і червоного. Він символізує ріст і розвиток, прагнення життя і молоду, дужу силу. Коричневий у вишивці ототожнюється із засіяною ріллею, а сірий – з рівновагою та здійсненням бажань

Першу школу вишивки в Київській Русі було створено ще в ХІ столітті. Її заснувала Анна, сестра Володимира Мономаха. Тут дівчата опановували мистецтво гаптування золотом і сріблом.
 Вважається, що першим сміливцем, хто пішов на таке поєднання, є Іван Франко, який одягнув поверх вишиванки піджак.
                                     

З давніх-давен і до сьогодні українці можуть похвалитися більше, ніж сотнею технік виконання вишивки! Таке різноманіття свідчить як про любов пращурів до краси та їх винахідливість, так і про незамінність вишитого одягу на всій території України. Найбільш популярні прийоми: вишивка хрестом та гладдю, бігунок, мережка та інші.

На Закарпатті зустрічалися сорочки з орнаментом, вишитим білими нитками… ззаду! Вважалося, що цей одяг найефективніше захищатиме від злого ока. Також цікавим у закарпатців було те, що дівчина, вишивши нареченому сорочку, одягала її на нього в день весілля поверх материної. Тобто мамине шиття не могло бути витіснене шиттям коханої. Зараз прийом вишивки ззаду застосовується для оздоблення переважно чоловічого одягу.

Маємо багато прикмет, пов’язаних з вишитим одягом, а старі люди й досі переповідають легенди про це мистецьке явище в українському побуті. Ось, наприклад, про вишиванку як символ вірності: у багатьох чумацьких піснях зустрічаються тези про "невипрану сорочку" - адже випрати її мала право тільки дівчина, якій чумак зберігає вірність. Прання сорочки іншою жінкою підтверджувало факт зради.